Село! і серце одпочине.
Село на нашій Україні –
Ненче писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади; біліють хати...
... Сам бог витає над селом.
Тарас Шевченко
Ох, вже давно наші села не як мов писанки. Поглинає їх прірва безгосподарності а то й сплановане винещення на користь чиємусь збагаченню. Вже давно корінні покидають свої писанки, а натомість пересиляються до столиці чи до Чернігова, чи бодай до РАЙцентру . На долоні деградація «писанки», вироджування, демографія на інтерес мегаполісу...
І, здається, що Бог уже не «витає над селом», а вже перебрався до того страшного мегаполісу. А що село? «Село почорніло, Боже небо голубеє і те помарніло».
У нашій Жовтневій школі І-ІІ ступенів у 1997 році навчалося 100 учнів, а на сьогодні – 16 (!).
І, здається, що Бог уже не «витає над селом», а вже перебрався до того страшного мегаполісу. А що село? «Село почорніло, Боже небо голубеє і те помарніло».
У нашій Жовтневій школі І-ІІ ступенів у 1997 році навчалося 100 учнів, а на сьогодні – 16 (!).
Виною в цьому є не тільки зменшення населення на селі, зменшення народжування, а й так звана ЕКОНОМІЯ, прибуток бюджету за рахунок закриття молокількісних шкіл і інших дитячих закладів та укруплення багатокількісних шкільних установ. Так, пустили селами шкільні автобуси, розправили щупальця «освітянської» агітації і учні подалися здобувати науку в укрупнених школах. До таких шкіл і увага «центру» велика і матеріальне забезпечення. На задвірках залишилися школи наших «писанок», а скоріш за все просто закриваються.
Але у Жовтневому залишаються батьки, які не хочуть, щоб їхня дитина виходила з дому о 7-й ранку, а поверталася о 16-й (а то й пізніше).
Однак РАЙОН поставив собі завдання: припинити діяльність Жовтневої школи. Тому жителі села, батьки учнів і територіальна громада виступили проти закриття школи. Тоді, РайВО, зустрівши такий спротив, дає усне доручення директору школи (Коваль Н.М.) «пройтись» швиденько по батьках і зібрати заяви про перехід дітей до іншої школи. Наш директор відмовилася від такого приниження: збирати заява проти рідної школи, проти себе?! Тож наступним етапом натиску був приїзд до школи директора та зауча сусідньої Малодівицької школи на батьківські збори. Вислухавши гостей, батьки чемно і безконфліктно відмовилися писати заяви.
Та не так сталося як очікувалось. Через два дні батьків знову збирають на збори. На збори цього разу приїхали начальник РайВО Нікітченко Л.В. та її заступник. У виступі Нікітченко Л.В. частіше відчувалися марнослівя, приниження школи при батьках, приниження учителів і їхнбої якості донесення знань, погрози атестацією школи (тепер вже зрозуміло на 100% що та майбутня атестація стане провальною для школи), припинення фінансування... Попри все, демагогічні переконання Нікітченко Л.В. не подіяли на батьків. Навпаки, після деяких не аргументованих принижень школи з боку начальника РайВО все могло закінчитися більш «плачевно». Батьки відмовилися писати заяви. І тут доречно сказати про те, що оця «тяганина» уже призвела до затримки ремонту школи, породила невпевненість і невизначеність.
А школи все таки жалко. За роки її існування вона випустила у світ більше тисячі випусників. Серед них три Герої соціалістичної праці, один Повний Кавалер орденів Трудової Слави, майже 80 нагороджені орденами та медалями. У стінах нашої школи сформувалися і доктор технічних наук, професор Петро Лобода; і кандидати наук Олександр Лобко, Антоніна Панченко; і лауреат премії «Тріумф», знаменитий телеведучий Юрій Горбань і т.д.
Школа оформлена руками вчителів в народному українському стилі і працює в напрямку краєзнавства. А як любив нашу школу уроджениць сусіднього села Петрівка відомий письменник, літературний критик Віталій Кирилович Коваль. Вчесть памяті Віталія Коваля у школі створена світлиця його імені.
Щоб діти не відчували себе жителями глибинки, до них на зустріч приїздили Народні депутати України Лілія Григорович, Володимир Яворівський, знамениті письменники та журналісти Дмитро Іванов, Михайло Шевченко, Іван Бокий, Павло Щегельський, Ніна Ткаченко та всі творчі люди Прилуччини.
При школі діє єдиний в області дитячий гурт сопілкарів, постійний учасник районних та обласних оглядів художньої самодіяльності. Декілька років тому цей колектив був запрошений до Українського Фонду культури, де отримав почесну грамоту з рук самого академіка Бориса Олійника...
Нинішній рік – рік 20-річчя Незалежності України. Саме в нашій школі в далекому 1989 році були створені перші на Прилуччині осередки Товариства «Просвіта» та Народного Руху України. Чи з мрією про закриття школи тодішні члени згаданих осередків стали на шлях виборювання Незалежності України?
Але у Жовтневому залишаються батьки, які не хочуть, щоб їхня дитина виходила з дому о 7-й ранку, а поверталася о 16-й (а то й пізніше).
Однак РАЙОН поставив собі завдання: припинити діяльність Жовтневої школи. Тому жителі села, батьки учнів і територіальна громада виступили проти закриття школи. Тоді, РайВО, зустрівши такий спротив, дає усне доручення директору школи (Коваль Н.М.) «пройтись» швиденько по батьках і зібрати заяви про перехід дітей до іншої школи. Наш директор відмовилася від такого приниження: збирати заява проти рідної школи, проти себе?! Тож наступним етапом натиску був приїзд до школи директора та зауча сусідньої Малодівицької школи на батьківські збори. Вислухавши гостей, батьки чемно і безконфліктно відмовилися писати заяви.
Та не так сталося як очікувалось. Через два дні батьків знову збирають на збори. На збори цього разу приїхали начальник РайВО Нікітченко Л.В. та її заступник. У виступі Нікітченко Л.В. частіше відчувалися марнослівя, приниження школи при батьках, приниження учителів і їхнбої якості донесення знань, погрози атестацією школи (тепер вже зрозуміло на 100% що та майбутня атестація стане провальною для школи), припинення фінансування... Попри все, демагогічні переконання Нікітченко Л.В. не подіяли на батьків. Навпаки, після деяких не аргументованих принижень школи з боку начальника РайВО все могло закінчитися більш «плачевно». Батьки відмовилися писати заяви. І тут доречно сказати про те, що оця «тяганина» уже призвела до затримки ремонту школи, породила невпевненість і невизначеність.
А школи все таки жалко. За роки її існування вона випустила у світ більше тисячі випусників. Серед них три Герої соціалістичної праці, один Повний Кавалер орденів Трудової Слави, майже 80 нагороджені орденами та медалями. У стінах нашої школи сформувалися і доктор технічних наук, професор Петро Лобода; і кандидати наук Олександр Лобко, Антоніна Панченко; і лауреат премії «Тріумф», знаменитий телеведучий Юрій Горбань і т.д.
Школа оформлена руками вчителів в народному українському стилі і працює в напрямку краєзнавства. А як любив нашу школу уроджениць сусіднього села Петрівка відомий письменник, літературний критик Віталій Кирилович Коваль. Вчесть памяті Віталія Коваля у школі створена світлиця його імені.
Щоб діти не відчували себе жителями глибинки, до них на зустріч приїздили Народні депутати України Лілія Григорович, Володимир Яворівський, знамениті письменники та журналісти Дмитро Іванов, Михайло Шевченко, Іван Бокий, Павло Щегельський, Ніна Ткаченко та всі творчі люди Прилуччини.
При школі діє єдиний в області дитячий гурт сопілкарів, постійний учасник районних та обласних оглядів художньої самодіяльності. Декілька років тому цей колектив був запрошений до Українського Фонду культури, де отримав почесну грамоту з рук самого академіка Бориса Олійника...
Нинішній рік – рік 20-річчя Незалежності України. Саме в нашій школі в далекому 1989 році були створені перші на Прилуччині осередки Товариства «Просвіта» та Народного Руху України. Чи з мрією про закриття школи тодішні члени згаданих осередків стали на шлях виборювання Незалежності України?
Та кому до цього є якийсь інтерес?
150 жителів нашого села звернулися з листом до Народного депутата України з проханням допомогти в ситуації. Люди наші кажуть: не буде школи – занепаде нанівець село. Наше (!) «Село на нашій Україні – Неначе писанка село...». А що до «солодких» слів на зборах начальника РайВО Нікітченко Л.В., напрошуються слова поета Олекси Довгого:
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Немає коментарів:
Дописати коментар